Корсунь-Шевченківська операція є однією з найбільш відомих сторінок з історії визволення українських земель від нацистів. Наприкінці січня 1944-го року війська 1-го та 2-го Українських фронтів почали наступ, і зустрівшись під м.Звенигородка, замкнули кільце навколо Корсунь-Шевченківського виступу, в результаті чого було оточено два німецьких армійських корпуси, до яких входили 5 піхотних дивізій, чотири дивізійні групи, піхотний полк, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валлонія», дві корпусні групи, артилерійські, інженерні та інші частини. Командування нацистів заборонило оточеним військам капітулювати і пообіцяло деблокувати оточення ззовні.
На допомогу оточеним було кинуто значні сили. Тільки танкових дивізій налічувалося вісім і серед них – перша танкова дивізія СС «Лейбштандарт «Адольф Гітлер». З півдня та заходу вони намагалися прорвати кільце. Дивізіям, що проривалися з заходу, пощастило більше. Підсилені двома важкими танковими батальйонами, укомплектованими важкими танками «Тигр», вони прорвались саме сюди, до висоти 239, але були відкинуті до Лисянки і далі прориватися оточеним довелося самотужки.
У ніч з 16-го на 17 лютого 1944 року оточені війська нацистів почали прорив з с.Шендерівки Корсунь-Шевченківського району. Більше доби тривав прорив, у результаті якого певній частині живої сили вдалося з боями вийти з оточення, проте уся техніка та важке озброєння були кинуті чи знищені. Десятки тисяч загинули та потрапили у полон. У ході наступного відступу нацистські війська продовжували нести величезні втрати, особливо у техніці. У цих боях на полях Черкащини ними було втрачено тільки танків типу «Тигр» та «Пантера» більше, ніж при всесвітньовідомій битві на Курській дузі.
На превеликий жаль, живих свідків тих буремних днів, визволителів нашого краю майже не залишилося. Про ту страшну війну нам нагадуватимуть занотовані їх спогади, зняті кінофільми, написані книги. А ще – монументи і пам’ятники, біля яких пломеніють живі квіти. Це частинка нашої вдячності всім, хто віддав своє життя в пекельному бою з фашизмом, хто боронив рідну землю від ненависного ворога. Та скільки б літ не минуло, ми не маємо права забути, якою ціною заплачено за наше сьогодення. Пам’ять священна, вона залишається в серці кожного з нас, залишається і спонукає нас до боротьби з теперішнім ворогом – рашистами.
На жаль, через вісімдесят років тепер уже рашистські загарбники топчуть українську землю, вбивають, ґвалтують, забирають у полон наших людей, викрадають наших дітей. Ми знову воюємо за своє існування, тепер уже від найближчого сусіда і найбільшого ворога – росії. Українці 21 століття на власному досвіді знають ,що таке війна.Тому цей день для нас особливо важливий –це історична подія для всіх лисян.
Вічна пам’ять всім нашим землякам, які загинули в Другій світовій війні.
Вдячні вам за мужність, стійкість та витримку. Ваша вірність заслуговує на глибоку повагу. Схиляємо голови перед тими, хто загинув, здобуваючи Перемогу.
