Голова Верховної ради України Руслан Стефанчук привітав жителів Лисянки з 400-ю річницею надання селищу магдебурзького права. Набувши нового правового статусу, наше селище отримало самоврядність, судову незалежність, податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі та ремесла – право жити в правових рамках.
«Шановні лисяни, упродовж віків ви і ваші попередники своїм розумом та працею творили свою маленьку батьківщину, обороняли її від численних ворогів, піднімали з руїн, відроджували та розбудовували. І нині ви продовжуєте зміцнювати самоврядні традиції, об’єднувати громаду задля побудови міцного тилу й підтримки мужніх воїнів, які відстоюють наше право жити в суверенній, вільній і незалежній країні» - зазначив український правознавець та політик, голова Верховної ради України Руслан Стефанчук у своєму привітанні, побажав Лисянській громаді достойно пройти всі випробування і найскорішої перемоги усім нам.
Документ про відзначення річниці переданий до Лисянського історичного музею. Його директорка Валентина Діженко розповіла про історичні факти, які стосуються цієї віхи життя селища.
Магдебурзьке право – середньовічне міське право, що склалося у кінці ХIII ст. у німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи та набуло значного поширення в українських землях починаючи з середини XIV ст. і мало важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні.
Згідно магдебурзького права окремі міста України отримували самоврядування і право "між собою судитися і радитися". Відоме воно у вигляді збірників німецького права у польському перекладі. Найбільш авторитетним серед них був збірник під назвою "Статті магдебурзького права", виданий у 1556 році Бартоломієм Троїцьким.
Магдебурзьке право мало чітко виражений становий характер, який виявлявся у наданні привілеїв окремим пануючим верствам (шляхті, купецтву, верхівці ремісників) і, навпаки, в усуненні від участі в управлінні міськими справами нижчих верств городян. Незважаючи на зовнішню виражену автономію українських міст, де діяло магдебурзьке право, фактично вони не були цілком самостійними та незалежними.
Проблема місця і значення магдебурзького права, яке протягом багатьох століть визначало статус значної частини європейських міст, була й залишається предметом досліджень і дискусій. Прикметно, що історики кожної доби оцінювали його по-різному, ґрунтуючись на певних політичних і філософських переконаннях.
Вперше магдебурзьке право було дароване Галицьким князем Болеславом-Юрієм в 1339 році українському місту Сянок, в 1356 році його отримав Львів, а в 1374 – Кам'янець-Подільський.
Поширення магдебурзького права в Україні значно прискорилося після входження її земель до складу Великого Князівства Литовського та Королівства Польського. Так, в 1432 р. магдебурзьке право надано Луцьку, в 1442 р. – Снятину, в 1444 р. – Житомиру, в 1494 р. (1498 р.) – Києву, в 1498 р. – Дубну, в І518 р. – Ковелю, в 1547 р. – Берестечку, в 1564 р. – Брацлаву, в 1585 р. – Переяславу, в 1640 р. – Вінниці.
На території сучасної Черкащини першим це право дістало місто Корсунь у 1584 році, Канів – 1600 р., Лисянка – 1622 р., Черкаси – 1791 році.
Магдебурзьке право надавалося місту або Галицьким князем, або Великим князем Литовським, або Королем Польським і оформлювалося так званими магдебурзькими грамотами, які відігравали таку ж роль, як хартії (статути) західноєвропейських міст. За формою та текстами оригінальних заголовків можна виділити дві групи таких грамот:
– з вказівкою про надання місту магдебурзького права;
– без такої вказівки.
Відома, також, з історії група грамот – конформацій (підтверджень) магдебурзького права і один випадок позбавлення магдебурзького статусу міста – скасування в 1589 р. магдебурзької грамоти, наданій Білій Церкві в 1588 р.
В містах з магдебурзьким правом громади були юридично вільними і несли як загальнодержавні повинності так і ті, які визначало міське самоврядування. До їх обов'язків входило утримання адміністрації, королівського війська, сплата грошових податків.
Магдебурзьке право також давало жителям міст і певні права. Тобто вони наділялись правом побудови будинку для магістрату і правом держати трубача. І, що дуже важливо, міщанам дозволялось на нижніх поверхах таких будинків мати крамниці, хлібні засіки. В містах, де було багато приїжджих купців, знаходився гостинний двір. Міста мали, також, громадську лазню, шинок та млин. Всі доходи від них поступали в міську скриню, ключ від якої зберігався у одного з бурмістрів. З цих коштів йшла плата за надане магдебурзьке право, вносились податки і покривались інші витрати. Важливим привілеєм, що давало магдебурзьке право, було "право складу". Згідно цього права купці, які привозили товари в місто, мали продавати їх тільки в цьому місті і тільки оптом.
Тобто, купівля-продаж в роздріб була монополією місцевих купців. Роздрібна торгівля приїжджим купцям дозволялась тільки в дні ярмарок. Отже, ярмарки та торги, що влаштовувались в містах, з одного боку, служили економічному розвитку міст, з іншого – служили збагаченню міщан. В грамотах на самоврядування вказувалась кількість таких ярмарок в містах.
Міське самоврядування, засноване на магдебурзькому праві, набуло на українських землях значного поширення. Наприкінці XV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на "вільність", тобто переводити їх на самоврядування на основі магдебурзького права. Надання українським містам магдебурзького права згідно жалуваних грамот означало:
а) відміну звичаїв та норм литовського і польського права, що діяли раніше;
б) скасування влади і суду державців стосовно міщан;
в) створення органу самоврядування – магістрату (ради).
В містах з магдебурзьким правом міщани обирали магістрат – адміністративний і судовий орган самоврядування. В українських містах магістрат теж складався з двох колегій – міської ради і лави.
Таким чином, магдебурзьке право в Україні надавало раді значних повноважень. Рада повинна була забезпечувати оборону міста і порядок в ньому, розглядати цивільні справи. Ще одним важливим напрямком діяльності міського самоврядування було вирішення питань господарського життя міста, а саме: рада займалася розподілом податків між міщанами і контролювала їх своєчасні збори, регулювала торгівельні операції. Таким чином, протягом XIV- XVI ст. магдебурзьке право розповсюдилось по всій Правобережній і в частині Лівобережної України.
Хоча міське самоврядування за магдебурзьким правом в Україні не відігравало такої значної ролі, як у Центральній Європі, все ж воно залишило помітний слід у тодішньому суспільному житті: сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, утвердженню демократичних традицій, правової культури, зрештою, було одним з найважливіших чинників інтеграції українського суспільства в європейську цивілізацію. Фактично застосування магдебурзького права по всій Україні припинилося після запровадження у 1781 році «Установлення про губернії» та створення нової судової системи. Указом 1831 року цар Микола I скасував Магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до видання указу від 4 січня 1835 року.
