Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

 Главою 1 розд. IІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5 (далі – Порядок № 5), визначено порядок ведення інтегрованої картки платника (далі – ІКП).

Згідно з абзацом двадцять третім п. 1 глави 1 розд. ІІ Порядку № 5 податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку – в режимі перегляду.

Право платника податку на податкову знижку, підстави для її нарахування, перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, обмеження права на її нарахування визначені ст. 166 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ).

Відповідно до п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПКУ платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, нарахованого у вигляді заробітної плати, зменшеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 ПКУ, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти таким платником податку та/або членом його сім’ї першого ступеня споріднення та/або особи, над якою встановлено опіку чи піклування, або яку влаштовано до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, якщо такого платника податку призначено відповідно опікуном, піклувальником, прийомним батьком, прийомною матір’ю, батьком-вихователем, матір’ю-вихователькою.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).

Базою оподаткування платою за землю є:

Згідно з п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку (п.п. 93.1.1 п. 93.1 ст. 93 ПКУ);

визнання податкового боргу безнадійним (п.п. 93.1.2 п. 93.1 ст. 93 ПКУ);

Відповідно до підпунктів. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненням (далі – ПКУ) земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Платниками земельного податку є:

власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (п.п. 269.1.1.1 п.п. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПКУ);

землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (п.п. 269.1.1.2 п.п. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПКУ).

Головне управління ДПС у Черкаській області звертає увагу громадян та суб’єктів господарювання Черкащини на активізацію шахраїв, які у незаконний спосіб вимагають грошові кошти у платників податків.

На жаль, навіть у цей непростий для нашої держави час залишаються особи, що здійснюють шахрайські дії та прагнуть збагатитись за рахунок інших.

Так, до Головного управління ДПС у Черкаській області продовжує надходити інформація від суб’єктів господарювання області про те, що до них телефонують та надсилають повідомлення через месенджери невстановлені особи, які представляються посадовими особами Головного управління ДПС у Черкаській області або довіреними особами таких посадовців. Злочинці здійснюють психологічний тиск на підприємців з метою незаконного заволодіння грошовими коштами під будь-яким приводом (надання грошової допомоги, погрози застосування штрафних санкцій, уникнення проведення перевірок тощо). Зазначені особи пропонують перераховувати грошові кошти на карткові рахунки різних банківських установ України.

 Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:      

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;      

Згідно з нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток з джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 ПКУ для платників податку, у яких річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує 40 млн грн., об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених пп. 140.4.8 та пп. 140.5.16 ПКУ), визначені відповідно до положень розд. ІІІ ПКУ.

Згідно з п.п. 267.6.3 п. 267.6 ст. 267 розд. ХІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями органи внутрішніх справ, зобов’язані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об’єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку фізичними та юридичними особами.

З 1 квітня 2015 року органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані щомісяця, у десятиденний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем реєстрації об’єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Випадкове зображення